Задати питання Задати питання
flag Судова влада України

Історія міста Ічня та Ічнянського районного суду

         І С Т О Р І Я   М І С Т А     І Ч Н Я

 Перші відомості про Ічню належать до 14 століття. У 14-16 століттях вона перебувала у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. З 1590 Ічнею володів князь К.Вишневецький. У середині 16 століття Ічня одержала статус містечка. Під час Хмельниччини місцеве населення підтримало козаків і повстанців.

 1648—1649 Ічня стала адміністративним центром Ічнянського полку. Після входження останнього до складу Прилуцького полку у 1649, вона була перетворена у сотенне містечко. Населення Ічні брало участь у антиурядовому заколоті Пушкаря і Барабаша у 1657—1658.

 У 1666 року у Ічні було зведено ратушу. Ймовірно в цей же час було споруджено Ічнянський замок. Частина жителів міста зрадила український уряд під час війни з Росією 1708—1709 років, приєднавшись до терористичних законів Меншикова. Одна Ічнянська сотня зберегла вірність Україні, Гетьману Івану Мазепі та королю Швеції Карлу ХІІ.

 На 1748 рік в Ічні 20 дворів належало князю Н. Саакадзе, 119 дворів — прилуцькому полковникові Г. Галагану. Містечко мало винокурню, 6 водяних млинів і цегельний завод. Частина ічнянців взяла участь у гайдамацькому русі у складі загону С. Гаркуші, після того як у 1784 він зупинявся у містечку.

 У 18 столітті в Ічні діяли 4 козацькі школи.

 У 1812 році козаки Ічні в складі чернігівського полку билися проти французьких військ на боці Московії.

 На початку 19 століття поміщик Г. Галаган заснував в містечку суконну мануфактуру, а також цукровий, 2 винокурних, цегельний і селітровий заводи.

 Під час реформи 1861 — селянські виступи. Того ж року в Ічні розміщувався волосний центр Борзнянського повіту.

 1894 року у містечку побудували залізницю по лінії «Крути — Ічня — Прилуки».

 

1897 у Ічні існувало 4 муровані церкви — Воскресенська, Преображенська, Успенська (1889) і Миколаївська (1879). У 1908 році засновано Ічнянське вище початкове училище. В містечку діяли поштове відділення, лікарня, земська і міністерська школи, та бібліотека.

 

У 1870-х роках Ічня була місцем діяльності народників. У 1905 році тут відбулися селянські заворушення.

 1924 р. в Ічні діяло 6 державних, 19 кооперативних, 57 приватних підприємств. Після примусової колективізації, більшість мешканців Ічні постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932-33 років, проведеного урядом СРСР.

 1940р.  в Ічні організовано виставку творів народних майстрів художньої кераміки, різьблення по дереву. Мешканці міста не протестували проти стратегічної дружби уряду СРСР із нацистською Німеччиною, яка тривала до 22 червня 1941 року.

 1957 р. Ічні присвоєно статус міста.

  Народний суд

         Народний суд був основною ланкою судової системи. Як суд першої інстанції він розглядав більшість цивільних і кримінальних справ. До його складу входили народний суддя і двоє народних засідателів. Народні суди обиралися районними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад. Термін обрання — один рік. В організаційно-адміністративному відношенні народні суди підпорядковувалися обласним судам. Обласні суди були судами першої інстанції з розгляду кримінальних і цивільних справ і судами другої інстанції для перегляду в касаційному порядку і в порядку нагляду судових вироків, ухвал і постанов у кримінальних і цивільних справах народних судів. Голови, їх заступники І члени обласних судів обиралися обласними виконкомами терміном на один рік.

           Верховний Суд УРСР був органом судового нагляду і керівництва судовою практикою на території республіки. Як касаційна інстанція він розглядав справи, що були в провадженні обласних судів, як судів першої інстанції. Конституція УРСР 1937 року стала юридичною базою для подальшого розвитку судової системи. В ній говорилося, що правосуддя в УРСР здійснюється Верховним судом УРСР, Верховним судом МАРСР, обласними судами, судами адміністративних округів, а також спеціальними судами СРСР, які створювалися за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами.

        За Конституцією УРСР Верховний Суд республіки обирався Верховною Радою УРСР терміном на 5 років, обласні суди обиралися обласними Радами депутатів трудящих також на 5 років, народні суди обиралися населенням відповідних районів терміном на 3 роки.

        16 серпня 1938 року Верховна Рада СРСР приймає "Закон про судоустрій Союзу PCP, союзних і автономних республік". Закон проголошував головні демократичні принципи судочинства: гласність, усність, змагальність. Була підтверджена незалежність суддів і їх підпорядкованість тільки закону. Але в практичній діяльності судів ці демократичні принципи фактично не спрацьовували.

          Прийняттям Конституції УРСР 1937 року і Закону про судоустрій закінчилася централізація судової системи СРСР. Керівництво судовою практикою було зосереджене у Верховному Суді СРСР, а єдине судове управління здійснювалося Наркоматом юстиції СРСР.

   Ічнянський районний суд

          По звільненню Ічнянщини  від німців і відновленням діяльності влади в грудні 1943 року на підставі наказу начальника управління НКЮ по Чернігівській області були створені 4 ділянки народних судів, 2 з яких обслуговували жителів району та були розташовані у м.Ічня  та у с. Іваниця  .

          В жовтні 1959 року дільничні нарсуди були ліквідовані і на їх базі було створено   народний  суд  Ічнянського району , який розташований  по вул. Жовтнева,10  /нині  вул. Коваля/.

         У 1990 році в м. Ічня    розпочалося будівництво   нового двоповерхового приміщення суду по вул. Трудовій , 2, розраховане для роботи чотирьох суддів,  але на   даний   час через кризу в державі  будівництво не завершене .  Відповідно жителі міста та району обслуговуються  в старому , зовсім не  відповідаючому   сучасним умовам  відправлення правосуддя приміщенні.

         Досить тривалий час  головою народного суду  Ічнянського району   був  Ігнатенко  Михайло  Якович, 13 січня 1924  року народження,  партизан – ковпаківець,    почесний громадянин  декількох  міст   бувшої  Чехословаччини,  який з 1961 р. по червень  1987 року  очолював  Ічнянський районний суд.   

        З   1987 по 2000 рік – Ічнянський  районний суд очолював   випускник   Київського національного університету  ім. Шевченка , який починав свою кар’єру  суддею  Носівського районного суду  - Харута Олексій Васильович, 1950 року народження.       В 2000 році  Харута О.В. був   переведений  в Апеляційний    суд   м. Києва,    де працював суддею  судової палати  у кримінальних справах. 

      З   квітня  2000 року   по  жовтень 2007 року     Ічнянський   районний суд   очолювала     Чугуєвська Тетяна Павлівна,  1952 року народження , яка свою кар’єру   розпочала   нотаріусом   однієї   з   державних     нотаріальних контор  м. Керчі,   потім адвокатом  Талалаївської  юридичної консультації. Срібнянський районний суд  Чугуєвська Т.П.   очолювала  з 1987 по 2000 рік.

           Починаючи з 2007  року  і по теперішній час Ічнянський районний суд очолює  Карапиш Тетяна Володимирівна, 1965 року народження, уродженка с. Іваниця  Ічнянського  району.   Після закінчення в 1991    році Харківського юридичного інституту з 1993 по 1996 рік працювала суддею Талалаївського районного суду.

           Нагороджувалася почесними грамотами Верховного Суду України, Ради Суддів України, почесними грамотами обласної ради та Чернігівської облдержадміністрації, Спілки юристів України, Державної судової адміністрації України.

           Заміжня. Разом з  чоловіком Карапиш  Василем  Михайловичем , який працює  слідчим прокуратури Ічнянського району, виховують сина Богдана.

Всі судді  Ічнянського  районного  суду  , окрім судді  Овчарика В.М.  обрані  безстроково.

           Найбільш  досвідченими суддями є   Карапиш Тетяна Володимирівна , Чугуєвська Тетяна Павлівна та Головченко Микола Миколайович, які передають  свій  великий  життєвий  досвід   молодому судді   Овчарик  Василю Миколайовичу.

          Всі вони мають вищу юридичну освіту, добре зарекомендували себе на попередніх місцях роботи і, незважаючи на велике, а інколи надмірне, навантаження в роботі, свої обов’язки  виконують на високому професійному рівні. За показниками в роботі по якості і термінам розгляду справ в області суд завжди займає передові позиції.

           В різні роки  суддями  Ічнянського районного суду працювали  :

 Григорьєв Василь Федорович   (нині покійний),  Бойко Василь Денисович,      голова Козелецького районного суду  - ( нині покійний) ,                             Шахова Ольга Григорівна,    нині суддя  судової палати в кримінальних справах   апеляційного  суду Чернігівської області,                                                     Чорний Василь Іванович – суддя цивільної палати   апеляційного суду Вінницької області.

        Досить тривалий період з 1986 по  2008 рік  суддею   працював Негода Анатолій Миколайович , нині  адвокат  Ічнянської  юридичної консультації.

        Свою службову кар’єру  в Ічнянському районному суді   розпочинали  секретарем суду  суддя Ніжинського міськрайонного суду  Триголова Валентина  Миколаївна,(нині  працює адвокатом  Ніжинської юрконсультації), секретарем судових засідань голова Ніжинського міськрайонного суду  Бережняк  Валерій Дмитрович, помічником  голови суду  нинішня голова  Талалаївського  районного суду   Василенко Юлія Леонідівна та секретарем судових засідань суддя Бахмацького районного суду  Глушко Олена Іванівна.

          Колектив  Ічнянського районного суду в даний час налічує 23  працівники, з яких  4 судді та  19 працівників апарату суду.                                                                                                                                                    Апарат  Ічнянського районного суду  з 2005 року очолює   Сизоненко Ніна Василівна, яка свою  роботу в  суді  розпочала  секретарем судових засідань в 1976 році.    З 1985 по 2005 рік  була завідувачкою канцелярії  Ічнянського районного суду.

           В    останні роки    ряди працівників  Ічнянського  районного суду поповнили молоді, але кваліфіковані  працівники.

             Майже всі працівники апарату суду, а це помічники суддів, секретарі судових засідань, консультанти, секретарі суду, судові розпорядники, мають вищу юридичну освіту і з честю виконують свої обов’язки, підтримуючи авторитет суду на належному рівні, про що свідчить і постійне збільшення звернень громадян та юридичних осіб за захистом своїх прав до суду.